Євреї у Візантії

Жертвопринесення Авеля і Мельхіседека, мозаїка в базиліці Сан-Вітале, VI століття. Одяг Мельхіседека, не несучи специфічних рис єврейського костюма, виглядає екзотично з погляду візантійця VI століття

Євреї у Візантії (дав.-гр. Ἰουδαίοι, Ἑβραίοι) становили одну з найбільших і найважливіших етнічних меншин у імперії. До середини VII століття єврейське населення Візантії складалося з двох основних груп — євреїв, які проживали на території Палестини, де за ними визнавали право на автономію під керівництвом власних лідерів на чолі з насі, і євреїв діаспори, що розселилися в багатьох містах імперії, переважно в Греції і Південній Італії.

На підставі даних Веніаміна Тудельського, який здійснив у XII столітті подорож по території імперії, відомо про єврейські общини в багатьох містах Греції, найбільші з яких перебували в Константинополі і Фівах. Основним заняттям євреїв було ремесло і торгівля. З точки зору законодавства, євреї підпадали під низку обмежень: їм було заборонено мати рабів, проповідувати свою віру, займати державні посади і бути присутніми на публічних церемоніях. Відповідно, євреї не були благонадійними громадянами імперії й за нагоди виступали на стороні її зовнішніх ворогів. За Юстиніана I вони підтримували вандалів і остготів, а також взяли участь у повстанні Ніка. На початку VII століття вони прийняли сторону держави Сасанідів і після захоплення Єрусалиму персами в 614 році напали на християн і їхні храми.

Після початку арабських завоювань більша частина євреїв опинилася на території халіфату. Відтоді, особливо за правління імператорів Іраклія I (610—641), Льва III Ісавра (717—741) і Василя I (867—886), посилився законодавчий тиск на євреїв з метою примусити їх прийняти хрещення; загалом ці спроби не були успішними. Зрештою євреям дали спокій, для проживання їм виділили відокремлені квартали. Гоніння на них були не часті, а деякі імператори, наприклад Михайло VIII (1261—1282) і Андронік II (1282—1328), були до них вельми прихильні.